У XIX сторіччі
115) У 1805 році проводилася справа у Веліжськом суді повіту про знайдений в річці Двіне тілі дванадцятирічного хлопчика Трофіма Никітіна; хлопчик був зарізаний і по всьому тілу сколений, в чому звинувачувалися три жиди, і зокрема Хаїм Чорний, такий, що попався повторно у такій же справі в 1823 році. По недоліку доказів справа зраджена волові Божієй; але згодом відкрилися важливі упущення діловодів, за що на земський і повіт суди накладена була пеня, але справа не переследовано.
116) У 1811 році, перед Великоднем Вітебської губернії в селі поміщика Томашевськой пропав у селянина з колиски дитина, і хоча багато обставин наводили підозру на жидів, але слідством нічого не відкрито.
117) У 1816 році в Гродне, під Великдень знайдена жертвою селянська дівчинка Адамовічева, у яким одна рука вирізана була з ліктьового суглоба, а тіло сколене в багатьох місцях. У цьому злодійстві підозрювалися євреї, і Перше дослідження підсилила підозра; але євреї прислали депутатів в З.-Петербург, скаржачись на таку образливу для них підозру і приписуючи його, дуже хитро, ненависті поляків за прихильність жидів до уряду. Унаслідок цього і відбулося Високе веління від 28-го лютого (оголошено 6-го березня) 1817 року, “щоб євреї не були обвіняєми в убиванні християнських дітей по одному забобону, ніби вони мають потребу в християнській крові, а що коли б де трапилося смертовбивство і підозра падало на євреїв, — без упередження, проте ж, що вони зробили це для отримання християнської крові, то було б вироблювано слідство на законній підставі і інш.”.На цій підставі гродненському губернському начальству зроблено було Високе зауваження, і справа припинена. Але за наполяганням губернського прокурора, який знайшов, неправильність і неповноту в первинному слідстві, воно було відновлене через 10 років: державна рада, прийнявши в міркування десятирічну давність і Високе веління 1817 року, яким подібні підозри на євреїв заборонено приймати, — поклав: зрадити справу це забуттю. Хрещений єврей Савіцкий з'явився при цьому випадку, викликавшись викрити жидів, якщо тільки його забезпечать від загрозливої йому в цьому випадку небезпеки; але державна рада визнала, що “такого роду дослідження заборонені згаданим Високим велінням”.
118) ( 38 ) У 1821 році, на березі ріки Двіни знайдене тіло Хрістіни Слеповронськой і у вбивстві її підозрювалися жиди, хоч і нічого не відкрито.
119) У 1821 році, під Великдень, Могильовській губернії, Чаусовського повіту в селі Гомілках знайдено мертве тіло хлопчика Лазарева, про який по зовнішніх ознаках судили, що він повинен убиватися ізувернимі євреями. Губернатор почав строге слідство, але жиди, приславши знову депутатів в З.-Петербург, з листом повіту стряпчого, що викриває його в намірі до зловживань, скаржилися на таку образливу для них підозру, осоружну Високому велінню 1817 року. Справа була припинена, а губернському правлінню зроблено зауваження за те, що воно поступило вопреки згаданого Високого веління, прийнявши подібну підозру на євреїв.
120) У 1823 році пастор Ертель обнародував подібний випадок, що був в Баварії. Це чи не останній приклад в Західній Європі. З тих пір такі події оповістилися тільки в Польщі, в наших західних губерніях і на Сході, в Туреччині, Сірії і інш. (Was glauben die Judeh? vom Pfarrer Oertel, Bamberg, 1823).
121) У 1823 році трапилася подібна подія у Веліже, Вітебській губернії, одна з найчудовіших справ, по величезності виробництва, заплутаності, великому числу причетних, по виявлених при цьому випадку іншим подібним лиходійствам, за тривалістю, а нарешті і тому, що сходило на остаточне рішення до державної ради. Про цю справу є такі точні і повні відомості, що воно заслуговує особливої уваги, чому і буде про нього нижче мовитися докладніше.
З приводу розгляду Веліжського справи відкрито було ще декілька подібних злодійств, але по всіх цим справам, вирішеним за один раз, докази і докази визнані недостатніми. Сюди належали:
122) Вбивство у Веліже двох хлопчиків селянських, в 1817 році. Перше свідчення про це зробили: робітниця Терентьева, яка сама привела, за гроші, хлопчиків в будинок єврея Цетліна. Робітниці Максимова і Ковальова, що брали участь теж в цій справі, призналися і підтвердили у всьому свідчення першої; а Ковальова, будучи кріпосною багатих євреїв Берліних, які купили цілий маєток на ймення скарбник повіту Сушки, — до того злякалася свого визнання, що, проплакав цілу ніч і стверджуючи, що вона тепер пропала, задушилася. Хлопчикам, по свідченню цих, жінок, жиди обстригли нігті, потім зробили обрізання, гойдали їх в бочці, перев'язали ременем ноги під колінами, кололи по всьому тілу, збираючи витікаючу кров, а мертвих кинули з пристані в річку Двину.Свідчення цих трьох жінок, не дивлячись на заплутаність їх, носять на собі, в огидних подробицях своїх, відбиток невідкиданої істини. Так, наприклад, Ковальова, в сльозах і в страху, розповідала, де і по якому випадку вона бачила, в особливій скриньці у Цетліной, сухі кров'яні коржики з крові цих хлопчиків, і — частина крові, зібраної в срібний стакан додаючи, що кров вже зіпсувалася і пахла мертвечиною.
123) Вона ж, Ковальова, оголосила при цьому випадку, що, ймовірно, ті ж самі жиди погубили рідного її брата, Якова, але що вона не сміла про це говорити. По довідці виявилось, що малолітній, Яків в 1818 році помер, ніби то від нанесеної самим собі по необережності рани; справа це, за давністю, залишено було без уваги.
124) У тій же справі виявилося, що ті ж веліжськие євреї в 1817 році катували і убили шляхтянку Дворжіцкую, дорослу жінку, яким останки знайдені були в лісі наступного року. І в цьому злодійстві брали участь ті ж дві розпусні російські баби і відкрили всі дріб'язкові подробиці його. Дворжіцкую напоїли п'яною, гойдали в бочці, били по щоках, лаялися над нею, поклали на два стільці, кололи в різних місцях і збирали кров в підставлений посуд; мертву ж обмили, поклали в пошевні і вивезли за місто, в ліс. З цієї події, між іншим, видно, що жиди, що роблять замах на подібну справу, не обмежуються вбивством одних тільки немовлят або чоловіків, але готові скористатися всякою слушною нагодою, щоб убити християнина і узяти кров його для марновірних обрядів. Втім, Терентьева саме показала, що не знає, куди жиди спожили кров Дворжіцкой; але відмітила, що вони, розглядаючи цю кров, знаходили її чорною і були нею незадоволені.
125) У тій же справі виявилося таке: ж вбивство жидами двох дівчаток, жебраків, в 1819 році в Семічевокой корчмі біля Веліжа. І тут обурливі подробиці, у всьому приголосні з обставинами і з іншими відомостями про подібні справи, не залишають ніякого сумніву в істині події. Багато жидів, обумовлених у цій справі, викрито було в абсолютно помилкових свідченнях і зухвалій брехні; так, між іншим, вони запевняли, що зовсім не знали і ніколи не бачили Терентьевой, тоді як доведено було, що вони знали її дуже коротко і вже багато років, тому що вона служила робітницею у жидів в тому ж місці.
126) У тій же справі виявилося вбивство в Брусовановськой корчмі ще чотирьох дітей. Це трапилося також перед Великоднем, в 1821 або 1822 року, в голодний час, коли діти ходили по світу, і жиди, зазвавши їх в корчму, замкнули порізно, а після поодинці ж убили, у присутності безлічі інших жидів, звичайним мученицьким чином. Співучасниці жидів, Максимова і Терентьева, назвали поіменно велику частину винних, описавши у всій подробиці, як злочин був здійснений, хто де стояв, що говорив і робив. Один жид доведений був доказами до того, що, заважає і втрачаючись, заплакавши, сказав в прісутвствії комісії: “Якщо хто з сім'ї моєю визнається, або хто інший скаже все це, — тоді і я признаюся”. Інші жиди або наполегливо мовчали, або виходили з себе і несамовито кричали і загрожували свідкам.
До всього цього приєдналася ще особлива справа про наругу євреями Св. Таємниць, отриманих під купом, і антимінса, вкраденого навмисне для цього з церкви.
Розиськаніє показало справедливість цього доносу, розкривши всі подробиці його; не менш того жиди не порахували за потрібне признатися і дійсно звільнилися голослівною, наполегливою відмовою. Жиди при допитах в присутності виходили з себе, кричали і сварилися до того, що їх виводили он, і комісія не могла продовжувати допитів. Про цю справу, втім, згадується тут тільки по зв'язку його з попередніми. 127) У 1827 році, перед Великоднем, Віленськой губернії в Тельшевськом повіті, села поміщика, Даммі, пропала без вісті семирічна дитина Піотровіч. Пастух Жуковський оголосив, що бачив сам, як жиди зловили дитину в полі і відвезли;труп знайдений згодом спотворений таким самим чином, як у всіх подібних випадках; жиди плуталися при допитах, робили помилкові свідчення, знову їх відміняли і нарешті викриті в лиходійстві цьому стільки, скільки можна викрити людей, що не мають на виправдання своє нічого, окрім голослівної відмови. Не дивлячись на те, що в цьому випадку був навіть один сторонній свідок, згаданий пастух, жиди були залишені тільки в підозрі. І це, звичайно, вже доводить, що всі докази, окрім свідомості, були в наявності, бо у всіх інших сучасних нам випадках, поміщених вище і нижче, євреї завжди були оправдиваєми. До цього повинно ще додати, що двох жидів, які почали було признаватися, знайдено мертвими: один убитим, під мостом, інший отруєним. Тут буде до речі згадати, що з нагоди подібного виробництва, яке тепер не могло бути відшукане, єврей, що признався в злочині, був знайдений повещенним в школі жидівською, при замкнутих дверях; несморя на це, свідчення жидів, що він сам вдавився було прийнято.
128) У 1827 році дитина пропала у Варшаві за два дні ка Великодня; очевидно, підозра лягла на жидів, сліди були відкриті, і дитина, всупереч запевненням і отріцательству господаря будинку жида, відшукана у нього в скрині. Не дивлячись на багато обставин, що викривали волаючим чином винних в тому, що вони мали намір принести дитину звичайним способом в жертву своєму несамовитому фанатизму, жиди звільнилися запевненням, що вони зробили це для жарту. (Киаріні, тл. II).
129) У книзі Подорож по Туреччині англійця Валиїа, 1828 року, мовиться наступне:“Константинопольські християни стверджують, що жиди, викрадаючи дітей, приносять їх в жертву Великодню, замість пасхального агнця. Я був свідком великого хвилювання між жителями. У грецького купця пропала дитина, і думали, що він вкрадений і проданий в рабство. Але незабаром тіло його знайшли в Босфорі; руки і ноги були у нього зв'язані, а особливі рани і знаки на тілі показували, що він убивався незвичайним чином, з якимсь особливим нез'ясовним наміром. Голосні звинувачення палі на жидів, тому що це трапилося перед Великоднем; але нічого не було відкрито”.
130) У 1833 році Мінської губернії повіту Борисова що жив в селі Плітчанах єврей Орко заманив селянку Феклу Селезневу, що до себе пішла від поміщика, і дівчинку, що була з нею, 12 років Ефросинью і, по свідченню першої, умовив її, обіцяючи за це 30 карбованців, погодитися на вбивство останньою для того, щоб добути з неї кров. Труп був знайдений, а на нім, окрім ознак задушення, рана на скроні, звідки, по свідченню Фекли, Орко випустив кров в пляшку. Він говорив їй, що кров ця необхідна йому для якоїсь вагітної родички, при пологах яким потрібна християнська кров, для помазання очей дитини.Умовляючи Феклу, Орко сказав: “Хоч би від мізинця дістати крові, дуже потрібно, і без цього ніяк не можна обійтися”. У будинку жида і частиною навіть на дружині і дочці його знайдене зняте з убитою плаття;Фекла, після відмови і суперечності, розповіла всі подробиці цього вбивства і яким чином Орко націдив крові в пляшку. Згодом жиди були викриті в підкупі підсудної Фекли, щоб вона прийняла все одна на себе, а жидів не видавала. Орко умовляв також матір убитою, щоб вона не шукала дочки своїй, яка живе на хорошому місці; він же силою і бійкою не допускав до обшуку сарая, де, по вказівці Фекли, знайдений був труп. Дружина і дочка Орки і сам він плуталися безупинно в помилкових свідченнях. Унаслідок всього цього Орко був звинувачений у вбивстві; але, на підставі Високого веління 1817 року, яким заборонена підозра у вживанні євреями християнської крові, питання це усунене.
131) Волинській губернії в Заславськом повіті трапилося в 1833 році наступне: Селянин графа Грохольського Прокоп Казан з'явився 20-го березня в економічне Правління і оголосив знаками, що на шляху в село Волковци напали на нього три жиди і відрізували йому мову. Коли рана піджила, то він розповів наступне: “Я був наздогнаний євреями, коли перейшов ліс, на перехресті між селами Городищем і Середінцамі. Поровнявшись зі мною, спочатку підійшов до мене один жид і, розмовляючи, йшов поряд; потім приєднався до нас інший, а, нарешті і третій. Нічого не підозрюючи, я безтурботно відповідав на питання їх, як раптом один, відставши небагато, схопив мене ззаду і повалив; інші кинулися і почали тиснути мені груди і душити за горло, так сильно, що я прийшов в безпам'ятність і, ймовірно, висунув язик. Прийшовши від болю у відчуття, я побачив себе поставленим на коліна з нахиленою головою;один єврей підтримував мою голову, а інший підставляв під рот чашку, в яку кров сильно лилася. У такому положенні, безупинно підштовхуючи мене в боки і потилицю, ймовірно, для посилення кровотечі, тримали вони мене до тих пір, поки чашка не наповнилася кров'ю більше, ніж до половини. Тоді, узявши миску з кров'ю і віднявши у мене 12 рублів сріблом, найденнниє мною на ярмарку, сіли вони в свою бричку і виїхали. Це трапилося біля полудня. Від закінчення крові я знову обмір, а коли опам'ятався, те сонце було вже низьке. Євреї виїхали в бричці, загаченій трьома гнідими і однією білою кіньми”.Заславський городничий зібрав негайно всіх тамтешніх євреїв-фурманів, поставив їх в два ряди і, призвавши Казана, наказав йому дізнаватися між ними злочинців. Казан, три рази пройшов по рядах і, не могши ще говорити, показав знаками, що тут їх немає. Перевіривши наявних євреїв за списком, городничий знайшов, що в числі вони бракує три, саме: Іцка Малаха, Шая Щопника і Шолома Калія. Їх призвали, поставили в ряди і знову покликали відпущеного вже Казана. Ледве він підійшов, як негайно ж вказав на Іцку Малаха, прагнучи всіляко дати знати, що це той самий, який відрізував йому мову; у Шопнике дізнався він того, який його тримав; у Калії знайшов схожість з третім учасником злочину, не затверджуючи, проте ж, позитивно, що це він. Казан твердо стояв в своєму свідченні, навіть після духовного умовляння.Євреї закривалися. Малах запевняв, що він вже десять днів, як не виїжджав з міста; Шопник, що він їздив і вернувся саме 20-го числа, але з євреєм Різником, і на одному коні; Калій, що також був в цей час в місті. Кожен представив свідків. Свідчення Калія, мабуть, підтвердилося; слова Щопника частково також, але з деякою суперечністю щодо часу; з свідків же, представлених Малахом, двоє євреїв, і зокрема господар його Гирштель, зовсім від свідоцтва відмовилися; а підтвердили свідчення його тільки один єврей, одна єврейка, двірник і отець його, рядової інвалідної команди, людина, покарана за погану поведінку шпіцрутеном і переведена в інваліди і, понад те, знаходилася караульним при Малахе.Тим часом були расспрашиваєми жителі селищ, сусідніх з місцем, де трапилася подія. З них багато хто показав, що бачили цього дня трьох євреїв ( 41 ), але куди вони їхали, не відмітили, рівно не пам'ятають ні масті, ні числа їх коней; Треті показали, що дійсно проїздили євреї на подібних конях, але не відмітили, скільки чоловік, і куди поїхали; один оголосив, що він бачив саме трьох євреїв, що проїздили через село Городище на трьох гнідих і одному білому коню; а заславський поліцейський чиновник позитивно засвідчував, що тільки єврей Малах виїжджав з міста на трьох гнідих і однією білою конях, і що в цей час ні брички, ні коней таких ні у кого іншого із заславських євреїв не було. Він не міг тільки сказати позитивно, чи їздив Малах абикуди в самий день події.Лікарська управа, що свідчила Казана, знайшла, що мова відрізана дійсно гострим знаряддям, але щоб це зроблено було насильницький, управа визнала неможливим; по-перше, по неможливості трьом человекам зробити подібне насильство, а по-друге, тому, що у Казана ні на. тілі, ні на платті, окрім ніжнего, об яке, але словам його, він витерся, прийшовши у відчуття, крові ніде не виявилось, чого при насильстві уникнути було б неможливо. Новоградволинський магістр вирішив: євреїв залишити в сильній підозрі. Кримінальна палата ухвалила: залишити їх вільними. Губернатор дав думку, що він вважає єврея Малаха викритим і вважає заслати його до Сибіру; Шопника залишити в підозрі і перевесть на проживання в інше місто; Калія піддати поліцейському нагляду на місці проживання.Правітельствующий сенат, грунтуючись: 1) на висновку лікарської управи; 2) на доказах євреїв про перебування їх під час події безвиїзно в місті, окрім Шопника, що довів, що він їздив з Різником; 3) на загальному схваленні поведінки євреїв; 4) на тому, що Казан а) не оголосив негайно про знайдених їм 12-ти рублях, би) бував в корчмах і пив, в) обдурив брата, приховавши справжню причину свого відходу з дому, і тому, не дивлячись на схвалення сторонніх, з поганого боку виявив свою поведінку, — ухвалив: 1) жидів визнати до справи недоторканними, 2) Казана, за помилкову обмову їх, покарати батогами двадцятьма ударами і залишити під наглядом поліції, в підозрі, що він сам знівечив себе із злочинних видів.Тут неможливо утриматися від деяких зауважень. І, по-перше, управа або сама, по простоті своїй, була обдурена, або ж, що набагато вірогідніше, обдурила інших. Свідоцтво її в усякому разі, помилкове, необгрунтоване. Якщо три люди повалять одного і душитимуть його за горло, придавивши груди, до безпам'ятності, то у нього не тільки рот відкриється, але навіть і мова висунеться, варто тільки придавити кадик або гортань. Не менш ясний, чому у Казана не було крові на одязі: він прокинувся від першої непритомності, стоячи на колінах, з нахиленою вперед, над посудом, головою, і три жиди тримали його; незабаром він знову обмір і лежав, втративши багато крові, від полудня до вечора. Отже, спочатку кров бігла в підставлену аж до рота чашку, потім, на весь час непритомності, зупинилася, запеклася на мові, і коли він повторно опам'ятався, то вже кровотечі не було, а тому і плаття не було скривавлене.
132) У 1840 році, під час Великодня, католицький священик отець Хома, що жив в дамаску, відправився із служителем своїм в єврейський квартал, і обидва пропали без вісті. Звинувачення палі на жидів; все християнське населення дамаску піднялося, і обурення запалило навіть мусульман. Французький консул, цілком переконаний в тому, що лиходійство здійснене було євреями, розшукував сам, спонукав всіма засобами турецький уряд до дії і наполягав на звинуваченні і страті жидів; австрійський консул, до відомства якого жиди від частини належали, протидіяв і відстоював жидів. Жахливі тортури вимушували з цих останніх свідомість у всіх подробицях злодійства; декілька чоловік навіть не могли пережити нелюдяних мук, а тому тепер в Європі стверджують, що свідомість їх було вимушене і помилкове. Але свідомість це у всіх подробицях своїх однаково, в допитах декількох жидів, а притому останки порубаного на шматки майстра і служителя його знайдені в різних місцях, по вказівці цих жидів і, між іншим, знайдена там же частина шапки або берета загиблого, і що всі знали його визнали негайно його клапті. Єврейські посольства з подарунками, з Парижа і Лондона до Александрії, припинили справу, і жиди, що залишилися в живих, були звільнені.
133) У поточному 1844 року вище судилище Порти вимовило рішення по звинуваченню жидів, що живуть на острові Мармаре, в мученицькому убієнії християнського немовляти, яке знайдене було понівеченим, як у всіх подібних випадках. Скарга принесена була грецьким патріархом, але по настійному предстательству англійського посланника, як саме сказано було в газетах, Порту не визнала жидів винними, а засудила ще патріарха до сплати проторей.
134) У квітні 1843 року, також перед Великоднем, був у нас в Росії знову чудовий випадок в цьому роді, хоча не стільки лиходійський, тому що обійшовся без вбивства. У Вітебській губернії, в місті Луцьку два євреї, брати Бepко і Шмарія Клепачи, схопивши п'ятнадцятирічну дівчину Щербінськую, зробили їй насильницьке кровопускання, зібравши кров в стакан. Не дивлячись на всі докази, Берко і Шмарія від всього відмикалися і не могли бути ні викриті, тому що свідків не було, ні доведені до свідомості. Генерал-губернатор прагнув зібрати тому приводу секретні відомості на місці і знайшов, що хоча відомості ці недостатні для позитивного висновку, але що вони підкріплюють відвіку існуюче повір'я про вживання жидами християнської крові для якихось ізуверних обрядів.
зі(вибачаюся за переклад, здійснений комп"бтером.)
![[info]](http://l-stat.livejournal.com/img/userinfo.gif){kind=small}
